Звичайно, жоден психоневролог не стане стверджувати, що психотерапевтичним шляхом можна вилікувати таку хворобу, як епілепсія. Але відразу обмовимося, що питання тут не ставиться про лікування епілепсії взагалі, а лише про попередження самого нападу як кардинального синдрому епілепсії, що виникає завжди стереотипно при тих чи інших обставин.
Слід зазначити, що Н. В. Країнський, L. Muskens, W. Pen-field, Н. Jaspers і інші взагалі не приділяли належної уваги психотерапії епілепсії. У монографії же Д. А. Маркова та Т. М Гельмана висловлено думку, що медикаментозна терапія епілепсії повинна комбінуватися з можливими профілактичними заходами і, зокрема, з психотерапією. Цієї думки дотримується і М. Ш. Вольф.
Все ж наявні повідомлення про успішне лікування гіпнозом так званої генуинной епілепсії (О. Wetterstrand, A. Forei, О. Vogt) далеко не переконливі, перш за все внаслідок недостовірності діагнозу в цілому -Поруч випадків і через короткочасність спостережень.
Абсолютно ясно, що гіпнотичними сеансами не можна вплинути на хронічні зміни психіки у хворого на епілепсію, на його характер, розширити кругозір, усунути обмеженість, підвищену самооцінку особистості і здібностей, егоїзм тощо.
Немає сумніву в тому, що епілепсію лікувати дуже важко, але, з іншого боку, зараз песимістична формула «при епілепсії все допомагає на час» вже застаріла.
Чи можна впливати словом на вогнище патологічно інертного збудження з його великою зоною негативноїіндукції в корі мозку епілептика і не допустити сильного вибуху? Звичайно, не можна. Інша справа, коли перед нами так звана афективна падуча, епілептичні напади з'являються після різних афективних станів, в залежності від зовнішніх подразників емоційного характеру (образа, образа, втрата близьких). При цій формі епілепсії гіпноз може бути цінним терапевтичним засобом.